Постановка та актуальність проблеми. У наш час ритм цивілізації є настільки швидким, що людина не встигає усвідомити свої дії, осмислити життя і опиняється перед загрозою перетворитися на машину, яка виконує досконало свої обов'язки (професійні, сімейні та інші), але не встигає думати, міркувати, забуває про те, що людина – це дещо більше за певний статус та роль. Смисл – чи то смисл життя, професійної діяльності – не дуже часто турбує свідомість людини, яка все частіше зосереджується на зовнішньому, матеріальному. Ця тенденція прослідковується у всіх сферах життєдіяльності людини. Це стосується і професійного життя – важливої складової існування сучасної людини. Багато хто витрачає значний час та енергію на здобуття вищої освіти, на підвищення кваліфікації, перенавчання; багато хто більшу частину свого життя віддає роботі, кар'єрному зростанню; для деяких  робота стає єдиним засобом самовираження та самореалізації. Чи завжди ми працюємо осмислено, усвідомлючи свої дії та узгоджуючи їх із власною совістю? Чи не нагадуємо ми часом людей, про яких писав М. К. Мамардашвілі, як уражених хореєю, хворобою, яка ще має назву „танець святого Вітта”. „Хвороба ця виражається в тому, що  всі  члени  тіла  -  ноги,  руки,  усе створене для жесту і руху людини починає  саме  по  собі  рухатися, при чому у певному порядку, підкоряючись певному ритму. <…> Рука робить жест, потім друга рука робить такий самий жест, за нею нога, і живе людське тіло перетворюється  в автоматичний саморушний механізм.  Але  уявіть  собі,  що  усередині цього механізму – жива душа, і це вона робить рухи мимо своєї волі.  Як же вона повинна кричати тоді усередині циклу цих змушених рухів! А  якщо, наприклад, розтягти їх у часі і представити, що, може бути, і все наше життя є таким танцем св. Вітта? Коли людина впадає в цей танець і  вийти з нього не може. Хіба душа від цього перестає існувати? Вона  ж  десь там  затаїлася … -  десь вона існує?!” [2, с. 179-180]. Також десь існує смисл нашого життя, нашої діяльності (в тому числі професійної) – десь він затаївся, і навіть, якщо ми про нього забули, він існує! В руслі пошуку цього смислу, в першу чергу, смислу нашої професійної діяльності, ми розглядаємо проблему образу професії. Ми вважаємо, що при свідомому формуванні образу професії людина відкриває та розвиває власну смислову сферу, інтегруючи професійну діяльність із власним життям.

Образ професії останнім часом привертає до себе увагу науковців, які розглядають його значним фактором професіоналізації людини. Так, сукупність адекватних уявлень про світ професій вважають важливою умовою планування трудового життя та його реалізації [4]. Образ професії дозволяє чітко уявити собі особливості професійної діяльності, її переваги і недоліки, уникнути неправильного вибору професії, виробити уміння долати важкі життєві та професійні проблеми; він вважається  імпульсом індивідуально-професійного розвитку молодої людини [1].

Образу професії відводять важливе місце в процесі професійного становлення особистості, але  в існуючих підходах ігнорується його смислова природа. Ми вважаємо, що таке ігнорування не є припустимим. Образ професії – це не тільки сукупність уявлень (а під ними часто мають на увазі сукупність знань) про певні особливості професійної діяльності. При відсутності смислу, будь-яка сукупність уявлень розпадеться на окремі елементи, не буде цілісною, а значить не буде й образом.

Саме тому, погоджуючись із тим, що образ професії є одним з важливих чинників професійного становлення особистості, який впливає на її професійну поведінку, ми підходимо до проблем діагностики та формування образу професії, спираючись на розуміння важливості механізмів осмислення, які є головними чинниками формування образу професії, що забезпечують його динаміку. При виявленні особливостей образу професії, крім діагностичних задач, ми ставимо задачу актуалізації образу професії у свідомості учасників дослідження. Актуалізація передбачає звертання уваги на образ професії, осмислення певних його характеристик. Динаміка образу професії може бути забезпечена, в першу чергу, рефлексією та осмисленням, а не тільки накопиченням знань. Розвиток та формування образу професії відбувається завдяки осмисленню, саме тому, працюючи зі студентами, ми намагаємося створити умови для такої внутрішньої роботи. Метод використання метафори, який описується нами у статті, є одним із засобів осмислення образу професії.

Метою статті є теоретичний аналіз поняття «образ професії» та демонстрація методу використання метафори як одного із засобів розвитку смислового компоненту образу професії.

Теоретичний розгляд проблеми. Перш ніж представити можливості одного з методів розвитку професії – методу використання метафори, ми хотіли б представити авторське розуміння цього явища. У нашому дослідженні ми розглядаємо образ професії як категорію психічного, тобто насамперед образ професії – це психічне явище, психічне утворення, яке, виходячи з цього, має всі його властивості, природу й сутність. Відповідно до концепції С. Л. Рубінштейна про природу психічного [3], ознаками образу професії як психічного явища є: 1) приналежність образу професії індивідові, суб’єктові; 2) відношення образу професії до незалежного від психіки, від свідомості об’єкту, тобто до професійного світу, професії. Спираючись на це, ми виділяємо в образі професії дві сторони: суб’єктивну та об’єктивну. Суб’єктивна сторона формується під впливом внутрішніх факторів, таких як: світогляд, картина світу, рефлексія, мотивація, ціннісно-смислова сфера, модус життєдіяльності тощо. Об’єктивна сторона формується під впливом зовнішніх факторів, таких як: зовнішнє середовище та оточуючі люди (батьки, друзі, вчителі, викладачі тощо); соціальний образ професії, тобто її престиж та статус у суспільстві; ЗМІ; наукова література тощо.

Також ми розглядаємо образ професії як одну з категорій образних явищ і зазначаємо, що:

-   Образ професії формується під впливом як зовнішнього (матеріального) світу (соціум, соціальна культура, професійний світ, професія), так і внутрішнього – ідеального світу (свідомість людини, її психічна активність), як під впливом суб’єкта (людини) так і під впливом об’єкта (професійного світу, професії). Основним джерелом образу професії є світ людини, сама людина, її буття та активність. Також джерелом образу професії може бути дія та діяльність (пізнання, навчання, навчально-професійна діяльність, професійна діяльність);

-   На кожному етапі (рівні) формування образу професії та його структурних компонентів в різній мірі будуть задіяні всі психічні процеси;

-    Суб’єкт може бути активним чи пасивним в процесі створення образу професії, його активність може бути мимовільною (суб’єкт не застосовує жодних свідомих зусиль для формування, уточнення, осмислення характеристик певної професії; образ професії формується тільки під впливом випадкових зовнішніх ситуацій) та довільною (суб’єкт сам докладає свідомих зусиль для пізнання особливостей тієї чи іншої професії, для розширення уявлень про світ професій та окремі професії, для осмислення змісту та призначення певної професії чи професійного життя взагалі;  образ професії формується завдяки внутрішній активності суб’єкта, його інтересу, бажанню знати, вміти та розуміти);

-    Образ професії, як і будь-який образ, є елементом психічного життя людини, є його продуктом та творінням. Також його можна вважати діючою творчою силою в процесі професіоналізації особистості;

-   Образ професії формується в процесі розвитку певного психічного процесу чи діяльності людини і може бути  результатом репродуктивної чи творчої її діяльності;

-   Образ професії формується в процесі професіогенезу особистості.

Ми розглядаємо образ професії в тісному взаємозв’язку з образом світу та образом «Я» і вважаємо, що він формується в процесі пізнання світу, світу професій та конкретної професії протягом життя людини.

Так як ми розглядаємо образ професії як різновид психічного образу, то надаємо йому всі його властивості. На основі цього ми виділяємо в структурі образу професії такі компоненти (Схема № 1):

Когнітивний компонент включає в себе всю сукупність знань людини про професію і містить у собі уявлення про професію, які можна розподілити на дві групи: 1) загальні уявлення про певну професію, основані на конкретних існуючих знаннях про цю професію (уявлення про: особливості професійної діяльності та види праці; уявлення про умови праці; статус, імідж професії у світі (у країні, конкретному регіоні); бажаний рівень та об’єм освіти; сфери і установи, в яких можуть  працювати психологи, професійно важливі  якості); 2) специфічні уявлення про певну професію, основані на розумінні її сутності на основі виділення істотних ознак і характеристик певної професії.

 Смисловий компонент відображує смисл, який надає людина професії та професійній діяльності. Смисловий компонент образу професії тісно пов’язаний із ціннісно-смисловою сферою особистості. Він включає в себе загальне смислове навантаження образу професії; означення місця професії у власному житті; рефлексію складностей, з якими може зіткнутися професіонал у своїй діяльності; уявлення про мету та призначення професії; про те, що відрізняє певну професію від інших; уявлення про близькі професії; про перспективи професійного та  кар’єрного зростання; фактори привабливості професії.

Емоційний компонент містить в собі ставлення суб’єкта до професії,  професійної спільноти, професійної діяльності, кар’єри тощо, яке може бути  позитивним, нейтральним та негативним; бачення себе в професії; ідентичність з професією.

Також ми виділяємо орієнтовну типологію образу професії на основі приналежності до того чи іншого компоненту визначених пар: 1) цілісний – фрагментарний; 2) адекватний – неадекватний; 3) позитивний – негативний; 4) без викривлень – викривлений; 5) включений у картину світу / життя / образ-Я – ізольований; 6) осмислений – неосмислений.

Методика проведення заняття з розвитку образу професії із використанням методу метафори. В основі ідеї застосування методу метафори в процесі формування образу професії полягає досвід, отриманий нами на майстер-класі „Особистість психотерапевта у психотерапії (піскова терапія)” І. М. Ситніка, психотерапевта, директора приватної психологічної служби „Вибір” (м. Дніпропетровськ), який проводився в межах VІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції „Актуальні проблеми практичної психології” у квітні  2008 року в місті Херсоні.

У нашій статті ми представимо алгоритм тренінгового заняття із використанням методу метафори, яке нами було апробовано протягом 2008 року у роботі із студентами-психологами та студентами-соціальними працівниками Запорізького національного технічного університету та Запорізької філії ВМУРоЛ „Україна” в процесі викладання таких дисциплін: „Практикум зі спеціальності”; „Практикум із загальної психології”; „Методика викладання психології”; „Проблеми важковиховуваних дітей”. Всього із студентською аудиторією нами було проведено шість таких занять, в яких взяло участь 65 осіб (студенти першого, другого та четвертого курсів денної та заочної форм навчання). Заняття проводилися у формі навчального тренінгу.

Метою таких занять було створення умов для осмислення образу психолога (соціального працівника) та клієнта, особливостей їхньої взаємодії за допомогою метафори; розвиток смислового компоненту образу професії; поглиблення смислового навантаження образу професії.

В процесі проведення занять нами використовувалися такі матеріали: набір різноманітних предметів та речей різного призначення (можна використовувати традиційний набір предметів для піскової терапії; можна такий набір сформувати самостійно); ватман (замінює пісок); набір кольорових фломастерів.

Структура заняття.

• Початок заняття. Ведучий пропонує учасникам сісти у коло і звертає їхню увагу на білий лист ватману у середині кола. Ведучий пояснює, що цей ватман буде виконувати функцію певної арени, „світу”, на якому і буде розгортатися „дійство”. Далі ведучий пропонує вибрати кожному учаснику один кольоровий фломастер  та обмалювати ним на ватмані власну долоню, у центрі якої кожному потрібно написати своє ім'я.

• Вибір № 1. Учасникам пропонується підійти до столу, на якому ведучим заздалегідь викладені різноманітні предмети, та вибрати один предмет, за допомогою якого можна було б охарактеризувати себе. Після вибору предмету учасники повертаються на свої місця і по колу представляють себе за допомогою обраного предмету та кладуть його на малюнок власної долоні. Після того як всі виконали завдання, ведучий пропонує наступне: 1) Прокоментувати картину з предметів, яка створилася на ватмані (Які почуття та роздуми викликає ця картина?; Що вона нагадує?; Чи можна розділити предмети на певні групи, за якими критеріями?); 2) Прокоментувати місце свого предмета в загальному просторі; можливу взаємодію із іншими предметами чи, навпаки, протистояння; 3) Прослідкувати схожість отриманої картини із реальною ситуацією взаємодії у групі.

Звичайно, вибір предмета – це проекція свого внутрішнього стану, самовідчуття та самосприйняття, тому ведучому необхідно бути обережним у своїх реакціях та уточнюючих запитаннях на цьому етапі. Так як наші заняття не були психотерапевтичними і мали іншу мету, ми не зосереджували увагу на образах себе. Нашою задачею було створити ситуацію для роздумів щодо образу себе самого та групи у цілому. Увагу можуть привернути наступні ситуації: 1) візуальне розділення обраних предметів на певні групи за розташуванням, за подібністю предметів (група „тварин” (фігурки лева, собаки, кішки та ін.), група предметів природнього походження (шишка, камінець, мушля), предмети-інструменти (компас, ключ, ліхтарик)) тощо; 2) виділення одного чи кількох предметів у порівнянні з іншими за будь-якими ознаками.

• Вибір № 2. Далі ведучий пропонує кожному учаснику здіснити вибір другого предмета, за допомогою якого можна було б охарактеризувати себе як психолога (соціального працівника). Подальша процедура повторюється: учасники повертаються на свої місця і по колу представляють себе як психолога (соціального працівника) за допомогою обраного предмету та кладуть його на малюнок власної долоні. Для актуалізації механізмів осмислення ведучий може задавати уточнюючі запитання кожному з учасників щодо їхніх предметних виборів. Наприклад, можна використати наступні запитання: 1) Якого психолога характеризує цей предмет? Опишіть його, будь-ласка, детальніше. Чи саме таким психологом Ви бажаєте стати у майбутньому? 2) Як відчуває себе „психолог” поряд із Вашим „Я”? Як відчуває себе Ваше „Я” поряд із „психологом”? та інші.

Після того як всі виконали завдання, ведучий пропонує учасникам знову прокоментувати загальну картину з предметів, яка створилася на ватмані.  Обговорюватися може наступне: 1) Яка з пар предметів здається найбільш гармонійною / найменш гармонійною; 2) Взаємодія та співвідношення між предметами у власній парі (аналізується відстань між предметами, їхній розмір тощо).

Так, одна з учасниць заняття, студентка-психолог, для опису себе обрала фігурку пантери, а для представлення себе як психолога - фігурку зародка людини. Пантеру вона охарактеризувала як активну істоту, яка може себе захистити. При розповіді учасниця декілька разів підкреслювала, що це насправді добра пантера, але наприкінці все ж таки додала, що іноді вона буває агресивною. Про психолога у вигляді зародка вона сказала, що це ще дуже молодий психолог без досвіду роботи, який тільки розвивається. Описуючи взаємодію пантери-себе та зародка-психолога, вона зазначила, що пантера охороняє зародок, надаючи йому можливість розвиватися. В процесі аналізу та осмислення образів студентка також зазначила, що пантера може нашкодити зародку стати справжнім психологом, придушити його поки він слабкий, не надав йому можливості розвинутися. При обговоренні власних образів студентка мала можливість замислитися над тим, що саме в її природі може стати перешкодою на шляху професійного становлення в якості психолога.

• Вибір № 3. На наступному етапі ведучий пропонує кожному учаснику здійснити вибір третього предмета, який би символізував клієнта психолога (соціального працівника). При представленні предмета ведучий кожному учаснику задає уточнюючі запитання щодо характеристики уявляємого клієнта: 1) Опишіть, будь-ласка, детальніше Вашого клієнта; 2) З якими проблемами звертається Ваш клієнт до психолога?; 3) Уточніть категорію клієнта та його проблему (наприклад, замкнена дитина; одинока жінка; людина, яка втратила сенс життя, тощо)). Після того, як кожний учасник представить свій предмет та покладе його біля двох інших – „себе” та „себе як психолога”, ведучий пропонує звернути увагу на співвідношення „клієнт-психолог” та „клієнт-я сам”, словесно охарактеризувати зовнішню та смислову взаємодію предметів у наведених парах.

На наших заняттях ми мали можливість спостерігати наступні образи клієнтів: 1) міцний горіх, який треба розбити для того, щоб з'ясувати, що у нього всередині; 2) гроші; 3) кінь, якого треба об'їздити; 4) цілісний глобус; 5) легкий метелик; 6) головоломка, яку треба розгадати; 7) маленьке безпомічне зайча, яке не знає, що йому робити; 8) клубок, який треба розплутати, та багато інших. З прикладів ми бачимо, що для деяких майбутніх психологів та соціальних працівників клієнт – це об'єкт маніпуляції, з яким психолог може робити, що завгодно. При наявності таких відповідей (а вони є на кожному занятті) можна запропонувати учасникам відповісти на такі запитання: 1) Що відчуває Ваш клієнт?; 2) Спробуйте відчути себе на місці Вашого клієнта. Опишіть ваші відчуття. При відповідях на такі запитання студенти будуть мати можливість замислитися над власним підходом до клієнтів, чи є цей підход професійним, чи не суперечить він етичним принципам.

• Аналіз предметної пари „психолог (соціальний працівник)-клієнт”. Далі ведучий пропонує забрати предмет, за допомогою якого учасники характеризували себе (предмет № 1), залишивши на ватмані два предмети – „психолога” („соціального працівника”) (предмет № 2) та „клієнта” (предмет № 3). Обговорюються такі питання: Чи не важко було забрати „себе”? Які почуття виникли при цьому? Як „почуває” себе „психолог” („соціальний працівник”), залишившись „наодинці” із клієнтом?

Далі ведучий пропонує обговорити, які з пар „психолог-клієнт” здаються учасникам найбільш вдалими з точки зору взаємодії  клієнта і психолога (при аналізі звертається увага на відстань між „психологом” („соціальним працівником”) та „клієнтом”; на їхню зовнішню гармонійність та взаємодію; співставляються розміри предметів, які символізують „психолога” та „клієнта”). Обговорюються варіанти „вдалих” та „не вдалих” варіантів взаємодії психолога („соціального працівника”) та клієнта.

У нашій практиці ми зіткнулися з різними метафоричними моделями взаємодії психолога (соціального працівника) та клієнта. Наведемо у якості прикладів деякі з них. Так, компас-психолог має спрямовувати активність літака-клієнта, який не знає, куди рушити;  янгол, який грає на сопілці (психолог), має якось вплинути на мушлю-клієнта; мовчазний Будда (психолог) має допомогти мавпі, яка закрила свого рота руками, відмовляючись розмовляти (клієнту). Взаємодію великої дерев'яної ложки (психолога) із горіхом (клієнтом) одна студентка пояснила таким чином, демонструючи рухами свої слова: ложка (психолог) має стучати по горіху (клієнту) до тих пір, поки він не розіб'ється і не розкриється. Така емоційна відповідь у інших учасників-студентів викликала сміх, а нас, як викладача, який бере участь у навчально-професійній підготовці психологів, змусила замислитися над необхідністю розвитку у студентів-психологів неманіпулятивного підходу до взаємодії із клієнтами, бо клієнт – це людина, а не річ, з якою психолог може роботи все, що завгодно.

В процесі обговорення учасники можуть коригувати розташування своїх предметів та відстань між ними. Також учасникам пропонується вибрати „психолога” /„соціального працівника” (предмет, а не людину), до якого б вони звернулися по допомогу, та пояснити свій вибір. Одним з ключових питань може стати таке: з ким більше асоціює себе кожний учасник  - із психологом („соціальним працівником”) чи із клієнтом (на основі предметних пар).

• Вибір № 4. Далі ведучий пропонує кожному учаснику здіснити вибір третього предмета, за допомогою якого можна було б охарактеризувати допомогу клієнту, та покласти його між „психологом” („соціальним працівником”) та „клієнтом”, пояснюючи, яку саме допомогу символізує обраний предмет. Обговорюється наступне: Чи доречною є така форма допомоги конкретному клієнту?; Яку мету переслідує психолог (соціальний працівник), надаючи саме таку допомогу? Як відреагує клієнт на таку форму допомоги? Звертається увага на розмір та розташування предметів, їхню зовнішню та смислову взаємодію. Учасникам пропонується вибрати найбільш вдалі варіанти, пояснюючи свій вибір.

На цьому етапі можна переходити до завершення заняття та підведення підсумків. Звичайно, завдання можуть змінюватися в залежності від цілей заняття та від рівня (категорії) учасників. Можна, наприклад, не здійснювати вибір № 1, а відразу перейти до вибору № 2. Можна запропонувати ще такі ситуації вибору із подальшим обговоренням: вибрати предмет, за допомогою якого можна було б охарактеризувати психологію (соціальну роботу); предмет, за допомогою якого можна було б охарактеризувати свої почуття до клієнта, та покласти його між „психологом” / „соціальним працівником” та клієнтом; вибрати предмет, за допомогою якого можна було б охарактеризувати перетвореного в результаті роботи  психолога (соціального працівника) клієнта; вибрати предмет, за допомогою якого можна було б охарактеризувати своє враження від заняття тощо.

• Підведення підсумків заняття. Ведучий пропонує учасникам віднести назад всі предмети та поділитися враженнями від заняття, відповідаючи на такі запитання: Яким є загальне враження від заняття? Чи важко / не важко було працювати із образами, метафорами, асоціаціями? Які думки та почуття викликало заняття? Які висновки для себе зробив? Що сподобалося та не сподобалося?

Зазвичай учасники позитивно оцінювали заняття, характеризуючи досвід, який вони отримували, цікавим та корисним для подальшого розвитку. Багато хто позитивним відзначав можливість замислитися над обраною професією, переосмислення деяких речей. Так, за допомогою методу метафори нам вдавалося створити умови для осмислення образу психолога (соціального працівника) та клієнта, особливостей їхньої взаємодії; сприяти розвитку смислового компоненту образу професії; поглибленню його смислового навантаження.

   Висновки і перспективи подальшого дослідження. Таким чином, нами було представлено авторське розуміння поняття «образ професії» та  структури образу професії. Ми продемонстрували метод використання метафори як один із засобів розвитку смислового компоненту образу професії, надали структуру та характеристику заняття. В подальшому ми бачимо за необхідне розробити цикл тренінгових занять із формування образу професії майбутнього спеціаліста та запровадити його в процесі здійснення професійної підготовки студентів-психологів та студентів-соціальних працівників.

Література:

1.     Курбет Н.В. Акмеологические условия и факторы развития образа профессии у студентов политехнического колледжа: Дисс... канд. психол. наук: 19.00.13 / Российская академия государственной службы при президенте РФ. – М., 2007. – 176 с.

2.     Мамардашвили М. К. Эстетика  мышления / Философские чтения. – СПб.: Азбука-классика, 2002. – 832 с. – С. 173-507

3.     Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. –  СПб: Издательство «Питер», 2000.

4.      Шнейдер Л.Б. Профессиональная идентичность: структура, генезис и условия становления: Дисс... д-ра психол. наук: 19.00.13 / Московский педагогический государственный университет. – М., 2001. – 327 с.